УкраїнськаРусскийEnglish
Адрес Київ, М.Житомирська 16/3, офіс 28
Телефон

тел. (044) 227-4499
факс. (044) 278-3173

E-mail

e-mail: vs@vspartners.com.ua

Зловживання процесуальними правами

Однією з проблем господарського судочинства є проблема недобросовісного користування учасниками процесу своїми процесуальними правами.
 
ГПК України не встановлює критеріїв недобросовісного використання учасниками процесу своїх процесуальних прав, хоча фактично декларує добросовісність як принцип поведінки сторін у господарському процесі.
 
Так, згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.
 
Однак практика господарського судочинства вказує на те, що дана норма є суто декларативною та не має реального змісту, оскільки практично не дотримується сторонами та не застосовується судом.
 
Головними причинами такого становища є відсутність будь-яких заходів обмеження  недобросовісності сторін та заходів відповідальності за недобросовісні процесуальні дії.
 
Нижче розглянемо один з прикладів, який став можливим саме завдяки недосконалості норм ГПК України.
 
Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом.Такі обмеження зокрема, передбачені ст. ст. 106, 11113, 11122 ГПК України.
 
Вищевказані норми передбачають, що ухвали місцевого господарського суду, суду апеляційної або касаційної інстанції можуть бути оскаржені тільки у випадках, встановлених ГПК України або Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
 
Але як свідчить практика господарських судів України, учасники судового процесу доволі часто недобросовісно вдаються до процесуальних дій, які суперечать наведеним нормам ГПК, а саме оскаржують ухвали, можливість оскарження яких господарським процесуальним законодавством не передбачена. Такі дії перш за все направлені не на отримання позитивного результату, а на затягування судового процесу. Це перш за все відноситься до оскарження ухвал про порушення провадження по справі, відкладення розгляду справи, відмови у вжитті заходів забезпечення позову. Практика свідчить, що таке оскарження хоча і не передбачене ГПК, але може затягнути процес на тривалий час.
 
Враховуючи неврегульованість даної проблеми ГПК України, Вищий господарський суд України своїм інформаційним листом №01-08/157 від 31.01.05 року довів до відома надісланий на його адресу лист Верховного Суду України від 17.01.05 року №1/3.2., в якому останній зазначав наступне: «Матеріали господарських справ свідчать про поширення практики подання сторонами у справі апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не може бути оскаржено ані в апеляційному, ані в касаційному порядку. Відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв’язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), зокрема, стосовно обов’язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Проте мають місце випадки, коли суд апеляційної чи касаційної інстанції розглядає такі скарги по суті. З метою запобігання відповідним порушенням Верховний Суд України вказав, що господарським судам слід враховувати таке. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду, яку не може бути оскаржено, відповідному місцевому або апеляційному господарському суду, до якого надіслано скаргу, слід відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 111-13 ГПК. У разі подання касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України, яку не може бути оскаржено, названий суд повинен відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на статтю 111-22 ГПК».
 
Навіть попри те, що вищевказаний лист Верховного Суду України був направлений на вирішення дуже важливої проблеми, слід звернути увагу, що приписи, які в ньому містилися на нашу думку не ґрунтуються на положеннях чинного ГПК України.
 Перш за все, розділи XII та XII1 ГПК України, які регулюють порядок апеляційного та касаційного провадження не передбачають відмови в прийнятті апеляційної або касаційної скарги.
 
По друге, приписи, щодо винесення судами нижчого рівня ухвал про відмову в прийнятті апеляційної чи касаційної скарги суперечить ст. ст.  91, 109, 11116 ГПК України, які встановлюють виключно обов’язок суду нижчого рівня у випадку отримання скарги, надіслати таку скаргу разом зі справою у визначений термін до суду вищого рівня. Таким чином, Верховний Суд України своїм листом фактично наділив господарські суди тієї або іншої інстанції повноваженнями, які не передбачені ГПК України.
 
Саме через відсутність врегулювання даного питання на законодавчому рівні, Верховний Суд України листом №3.2.-2008 від 28.03.2008 року відкликав свій лист від 17.01.05 року №1/3.2. 
 
З огляду на вищевикладене, на нашу думку, доволі незрозумілим є інформаційний лист Верховного Суду України №3.2.-2008 від 10.09.2008 року, яким знову ж судам нижчого рівня надаються  повноваження аналогічні тим, які містилися у листі від 17.01.05 року №1/3.2.  та непередбачені ГПК України.
 
Враховуючи вимоги чинного ГПК України, на нашу думку, господарські суди апеляційної та касаційної інстанції не мають права відмовляти в прийнятті апеляційних чи касаційних скарг через те, що дані скарги подані на ухвали, що не оскаржуються. Даний факт є підставою для відмови в задоволенні апеляційної чи касаційної скарги.
 
На останнє хотіли би зазначити, що дійсно певна процесуальна практика, яка формується судами, в багатьох випадках вирішує, на певний час, проблемні процесуальні питання. Але вважаємо, що такий спосіб є досить складним і не завжди вірним, так як остаточна практика складається після вирішення певної справи Верховним Судом України. При цьому до остаточного вирішення такої справи в Верховному Суді України, значна кількість подібних справ знаходиться на різних стадіях процесу і судові рішення по тій частині справ, відносно яких з’ясували, що вони  йдуть в розріз з позицією Верховного Суду України, підлягають скасуванню з мотивів неправильного застосування процесуальних норм, що є досить сумно, з огляду, як мінімум, необхідності найшвидшого відновлення охоронюваних законом інтересів та порушених прав учасників судового розгляду.
 
Таким чином, вважаємо, що до прийняття виваженого і деталізованого процесуального кодексу, необхідно надати повноваження судовій системі швидко та невідкладно реагувати шляхом прийняття обов’язкових узагальнених приписів, на процесуальні суперечності, що виникають під час розгляду справ судами.

 

 

« попередня   наступна »

 
Третейский суд
Copyright 2000-2017. VS & Partners
Сделано в Gloris