Правові засади фінансового лізингу

У широкому значенні лізинг – це унікальний механізм, що  дозволяє забезпечити оновлення техніки та технологічного циклу підприємств усіх галузей економіки при мінімальних затратах користувачів цією технікою або технологічними циклами.
 
Загальне поняття лізингу в правових нормах наведено в Господарському кодексі України (далі – ГК) , а саме:
 
«Лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача періодичних лізингових платежів».
 
У світовій практиці існує два основні види лізингу: оперативний та фінансовий. Якщо за допомогою першого набувається право користування майном протягом певного періоду без можливості викупити його у власність у кінці строку використання, то останній передбачає сплату повної вартості майна протягом строку лізингу і можливість придбання майна у власність у кінці терміну  користування (тобто є альтернативною формою фінансування).

Лізинг – це різновид цивільно–правових відносин у сфері найму(оренди), що виникає із відповідного правочину та породжує певні права та обов’язки для їх учасників. Відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК) підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договір.
 
Договір лізингу є різновидом договору оренди. Основна його відмінність від договору оренди – це участь у лізингових правовідносинах третьої сторони, а саме продавця (постачальника) майна.

 
Як ЦК, так і ГК передбачають можливість правового регулювання відносин лізингу (за окремими видами та формами) спеціальними законами. В Україні загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначає Закон України «Про фінансовий лізинг» (далі – Закон).
 
Відповідно до Закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Головну складову лізингових платежів становлять відшкодування частини вартості предмета лізингу та платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно.
 
При цьому предметом може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).
 
Вищезазначені критерії відповідають необхідним істотним умовам договору, при досягненні згоди, щодо яких договір вважається укладеним, а саме:

Треба зазначити, що порівняно з багатьма іншими договорами, які регулюють окремі цивільно–правові відносини, правові норми лізингових відносин містять досить невеликий перелік істотних умов, що, в свою чергу, надає лізингодавцю та лізингоодержувачу широкі можливості.
 
Так, лізинг є досить привабливим з точки зору прав та гарантій лізингоодержувача, особливо в аграрному секторі, який залежить від багатьох зовнішніх факторів і потребує довгострокових фінансових ресурсів.
 
Зокрема, Законом передбачено, що предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не накладається арешт у зв’язку з будь–якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Крім того, за Законом у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов’язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу. Крім того, лізингоодержувачу забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.
 
До обмежень загального характеру можна віднести ті, що встановлені ЦК щодо предмету лізингу і особи лізингодавця, якою може бути лише юридична особа. Якщо ж говорити про обмеження в окремих сферах господарювання, то у кожній у кожній сфері вони різні. Приміром, у аграрному секторі лізингові відносини обмежує  Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», де зазначено, що кошти державного лізингового фонду в повному обсязі використовуються виключно на закупівлю вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу з наступної реалізацією її сільгосптоваровиробникам і підприємствам харчової промисловості на умовах фінансового лізингу.
 
До обмежень у визначених випадках можна віднести ті, що встановленні постановою КМУ «Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи за операціями фінансового лізингу», де зазначено певні обов’язкові умови договорів фінансового лізингу, укладених між визначеним лізингодавцем та лізингоодержувачами.
 
Дані обмеження регулюють окремі умови лізингових відносин, а також дають можливість оцінити переваги та недоліки лізингу на стадії прийняття рішення про доцільність його застосування для певного суб’єкта у визначеному випадку.