|
Згідно Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»,
зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання України
та іноземних суб'єктів господарювання, заснована на взаєминах між ними, та така,
що має місце як на території України, так і за її межами.
Основними нормативними
документами, що регулюють порядок
здійснення зовнішньоекономічної діяльності
є Конституція України, Закон України «Про зовнішньоекономічну
діяльність», Закон України «Про єдиний митний тариф», Закон України «Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Митний кодекс, Указ
Президента України «Про заходи стимулювання зовнішньоекономічної діяльності»,
Наказ міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних
договорів».
Зовнішньоекономічним договором
(контрактом) є матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів ЗЕД та їх іноземних контрагентів,
направлена на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов'язків
ЗЕД.
Комерційні терміни, вживані
сторонами договорів, визначені, відповідно до міжнародних звичаїв, уніфікованим
документом – Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів (
ІНКОТЕРМС), підготованими Міжнародною торгівельною палатою.
Базисні умови постачання,
систематизовані в Правилах ІНКОТЕРМС, є сукупністю спеціальних умов, що визначають
момент переходу ризиків випадкової загибелі або пошкодження товару від продавця
до покупця, регламентують, хто (продавець чи покупець) організовує перевезення
товару, його завантаження, розвантаження, оплачує витрати по страхуванню
товару, виробляє його митне оформлення.
Питання розмежування переходу права власності і
переходу ризику випадкової загибелі, делімітації меж зобов'язального статуту і
статуту речових прав вирішуються в конвенціях, що уніфікують
колізійне право, що діє у сфері міжнародних
комерційних контрактів. До
цієї теми звертаються, доповнюючи
одна одну, Гаагські конвенції –
Конвенція про право, застосовуване
до міжнародної купівлі-продажу товарів, 1955 р., Конвенція
про право, застосовуване до переходу
права власності при
купівлі-продажі товарів (рухомих матеріальних
речей),1958., Конвенція про право застосовуване до договорів міжнародної
купівлі-продажу товарів, 1986 р. (Конвенції 1958 р. і 1986
р. не набрали чинності). ). В останній Конвенції передбачається, що право,
застосовуване до договору купівлі-продажу товарів,
регулює, зокрема: момент
придбання покупцем права на продукти, плоди і доходи, пов'язані з
товарами; момент переходу на
покупця ризиків відносно
товарів; дійсність і юридичну силу положень про збереження права власності
на товари у відносинах між сторонами.
Спори, що виникають між
суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської
діяльності в процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а
також зі згоди сторін суперечки -
Міжнародним комерційним арбітражним судом і Морською арбітражною комісією при
Торговельно-промисловій палаті України, а також іншими органами вирішення
суперечки, якщо це не суперечить законам
України, що діють, або передбачено міжнародними договорами.
|
